Складні звичаї

Понеділок — важкий день (особливо чомусь саме сьогоднішній), тому нічого корисного не буде, на жаль! Натомість напишу пост з історією, яка нещодавно трапилася із Зеаром і яку він дуже просив не розповідати.

Вибач, Зеар.

Але, оскільки в мене профдеформація вже на зовсім неймовірному рівні, спочатку знову передісторія з коротким історичним екскурсом.

Як ви знаєте, Речань є державою з дуже цікавим географічним становищем. Його цікавість полягає в тому, що куди ти не піди: з Ругінії в Еллас, з Рецинії в Гезію, з Бінізії взагалі куди завгодно на північ - все одно доведеться проходити через Речань. Тому й етнічний склад у нас тут, м'яко кажучи, різноманітний. А надто на півдні.

— спершу тут побували елліни та заснували якусь кількість колоній. Найвідоміша — місто Агнон (др.-ел. Ἁγνόν), яке цілком живе і до сьогодні, і знаходиться рівно там, де Ізволж впадає в Руде море. І самі елліни досі мешкають компактними купками вздовж узбережжя;
- Фоли. Тут і описувати нічого не треба: місто Хвейтстад, біля якого ми сидимо, саме фолське. І їх тут не купки, а ціла велика нацменшість;
- Каяни. Прийшли зі сходу дуже давно, сіли тут і непогано почуваються;
- Ер'яхарські джеарти. Ці втекли з Ер'яхшара на північ, коли їх почали завойовувати бінізи. Батьки Зеара, власне, саме з таких.
— та й, власне, речани. Їх тут більшість.

Але взагалі, до чого я це розповідаю? А до того, що такий колорит неминуче призводить до того, що різні національні традиції поєднуються і переходять туди-сюди, часом перетворюючись на щось абсолютно божевільне.

Вчора ми вирішили трохи розвіятися, здатися по тутешніх місцях і подивитися види (а їх, повірте, тут ого-го). І вийшло якось так, що ми опинилися в деякому джеартському селі, в якому саме проводився обряд одруження. Певна річ, усім стало цікаво подивитися… а далі почалося.

Тільки Зеара помітили (я передбачливо відійшов подалі), як його одразу ж потягли танцювати. Начебто б нічого такого, так? Але потім якась дівчина з місцевих підбігла до нього з цілим горщиком сушеного гороху і висипала весь прямо йому на голову. А поки він стояв, розгублено грюкаючи очима, дівчина горщик розбила в нього перед ногами і… застрибнула просто на нього.

Варто визнати: у такій ситуації злякався б, мабуть, будь-хто. Але Зеар зовсім очманів і, чи то заволав, чи загарчав, стягнув з себе цю дамочку в мить ока і буквально кинув її в когось із святкуючих; а далі, перескочивши через черепки, з усіх ніг помчав до машини. Певна річ, надовго ми в цьому селищі не затрималися.

Традиція, як потім нам удалося з'ясувати — щось німецьке, що прийшло явно від фолів, але взагалі стало незрозуміло чим. Таким чином, незаміжня дівчина на весіллі з гостей вибирає собі нареченого — і якщо той згоден, то терпляче чекає, поки вона розіб'є горщик, а якщо ні — забирає в неї і обережно ставить біля її ніг. Такі справи.

А тепер я натискаю кнопку «надіслати» з ванної, щоб Зеар мене не знайшов. Принаймні найближчим часом.