Ašaţ'ōḑḑy'ah

Зараз буде раптовий пост про… моє прізвище.

У паспорті вона в мене записана як Ашасоззиа, а в думках у мене є сходити поміняти її написання на щось на кшталт Ашасоззи'а. У романській орфографії вона виглядатиме як Ašaţ'ōḑḑy'ah; так, згоден, краще її взагалі не намагатись ніяк транскрибувати, але це вже не моя вина.

Тепер поясню, навіщо взагалі така потрібна і що вона означає. Мій прапра(пра?)дід мігрував до Рецинії з Нового Світу; навіщо — біса його розбере. Прізвище моє приїхало з ним, і якщо перекладати дуже грубо, то значить воно щось на кшталт «сонце, найчорніше зі зірок». Я раніше думав, що дівчат ця історія кидатиме в стан невимовного захоплення, але в основному вони зазвичай просто дивно косять. А деякі — які трохи знають про історію азнатанських джеартів у принципі — взагалі часом починають цуратися.

Справа, кажучи без зайвих натяків, у тому, що майже всі азнатанські джеартські племена… їли людей. У буквальному фізичному сенсі. А спершу полювали на них, зовсім як хижаки з однойменного фільму. Що характерно, але не дуже зрозуміло — не на альвів чи дверцят, а саме на людей.

Зрозуміло, що в основний їхній раціон люди не входили, оскільки видобуток все ж таки не найпростіший і зговірливіший. Але всякі там обряди ініціації, свята та подібні штуки майже завжди мали невід'ємним елементом вдале полювання на людей — деколи все закінчувалося тим, що вирізали навіть цілі племена. Саме завдяки цьому навіть так довго не вдавалося колонізувати центральні території Азнати — джеартів там було найбільше. Навіть зараз там є племена, в яких ще прадіди останнього покоління не гребували скуштувати чоловічки.

Думаю, не варто пояснювати, як тамтешні люди ставилися до джеартів — навіть до тих, хто до всього цього людства не мав жодного стосунку. Напевно, саме тому тоді той далекий родич і емігрував. Та й зараз джеарти з Азнати потихеньку стікаються в Орову: тут ніхто людей ніколи не їв, а швидше навпаки.

Ось така сумна історія з не дуже щасливим кінцем.