Черговий позачерговий пост із спробами до каліграфії. Це староер'яхшарське, все те ж четверте століття. В оригіналі рядка було написано бустрофедон, але у мене на ручці перо не дозволяє писати праворуч наліво, на жаль.
Ed sēryāzem purţas,
tazē tārx yāñ āvad,
Şapad dar hayyamqund,
vadund Gelēm-i-Şayr.
(І потім ще рядки, які не увійшли):
Vad forusataş Azūr-
şerx-i-Mēñāgrad.
Hat elziraxn vestund,
jarda dar-ē Şefayr.
По-перше, відразу ж хотілося б звернути увагу на застарілу форму знака rodfā - зараз його фінальна форма виноситься вниз за рядок і закінчується одним гачком, а не двома; знаки для носових n, m мають форму голови, що відповідає дзвінким, а у ñ голова властива глухим (зараз усі три записуються з «глухою» головою).
Далі, цей текст — початок довгої віршованої повісті про братів-богів з ер'яхарської релігії. Ось найвідоміший переклад цього шматочка на ретинську:
Давним-давно, коли
земля була юна,
Два брати - Світло і Темрява -
ходили серед людей.
Азуршерх, Менаград
їх були імена,
З них наш складний світ,
передвічних двох частин.
(Цілком оригінальна релігія, а подібності з Ахурамаздою і Анхраманью абсолютно випадкові, так-так)
Не зовсім впевнений, що це важливо згадати, але все одно скажу. Мені навіть так було виводити ці знаки важкувато — а операції з ретрастабілізації кігтів у джеартів почали робити століття з десятого, не раніше. Питання: як вони могли тримати пір'я і писати ними так красиво до цього?
Українська 
English (UK) 
Русский