Струнні інструменти

Небагато лайтового історичного екскурсу.

Як ви вважаєте, струнні інструменти якого виду мали найбільшу різноманітність та поширення? Альвів? Двергів?

А ось і ні! Джеартські. Чому так? Відповідь дуже проста і очевидна: у них є пазурі, якими було дуже зручно защипувати струни. Це накладало, проте, деякі обмеження: наприклад, з пазурами на гітарі пограти складно - як, втім, і на скрипці, і віолончелі, і взагалі на будь-якому інструменті, струни якого потрібно притискати до грифу. Із цієї ситуації виходили двома способами:

1. Використовували інструменти, де струни не потрібно притискати до грифу. Наскільки ми можемо зараз судити, їх різновидів просто неймовірно багато; назви їх не збереглися, здебільшого, але варіювали вони від гуслів і цитри до кото і гучжена. Відрізнялися в основному розташуванням струн у горизонтальній площині, способом налаштування та висотою струн: якщо вони розташовані досить високо, то пальцями однієї руки їх можна ділити на частини, витягуючи при цьому вищі звуки, як на сучасному гуцині.
2. Використовували гриф із виїмками. Його, що найсмішніше, порівняно недавно перевідкрили (пошукайте, наприклад, scalloped fretboard). Джеарти перестали його використовувати, тому що починаючи з десятого століття їм почали проводити операції з ретрастабілізації кігтів, і потреба в подібних грифах відпала сама собою. А ввели в музику заново з іншої причини: струни на такому грифі можна навмисно притискати нижче, ніж потрібно, щоб витягувати мікротони і різні подібні штуки.

А ще одне з племен азнатських джеартів винайшло смички першими у світі. Їхні чоловіки спеціально відрощували гриви мало не до пояса і якимось особливим чином доглядали їх, і все заради мистецтва! Досі точаться суперечки, що краще використовувати для смичків: кінський волос або джеартську гриву.