Харассухумська писемність

Як взагалі виглядає найпоширеніший стереотип щодо дверей? Вони такі кряжисті, суворі хлопці, похмурі й скупі на слова… і, відповідно, писемність у них має бути такою ж, так?

Вийшло в результаті не зовсім. Але давайте про все по порядку.

Все почалося, як часто буває, із піктограм. Найранішу їхню стадію виявляємо в наскельних малюнках, які датуються… там страшні числа, але все це очевидно раніше 10 000 року нашої ери.

Кожна з таких піктограм – це літера, яка відповідає першому звуку слова, яке зображує піктограма. Наприклад, ось вам три приклади на малюнку нижче:

Писати цим, напевно, було не дуже зручно, але якось доводилося. І так, записувалися тільки приголосні, без голосних, і до того ж праворуч наліво. Повний перелік символів нижче:

Далі минуло якийсь час, і тамтешні двері почали писати вже не на стінах печер, на на глиняних та на воскових табличках. Тому і символи дещо спростилися і стали трохи незграбнішими:

На цьому етапі голосні також не записуються. Ну, а кому вони потрібні, так?

Тепер пропускаємо там кілька етапів, бо це не надто цікаво, і переходимо до того, який маємо зараз. І який був уже… Ну 200 року нашої ери точно.

До цього етапу деякі зі звуків злилися, але навіть для сучасних варіантів букв, що вийшли з обігу, існують: ними продовжували записуватися деякі древні тексти. І нарешті з'явилися голосні! Але в, еээ, трохи дивному вигляді.

За допомогою знака і його дзеркального аналога (залежно від того, де приєднується до попередньої літери) передавалися одночасно і a, і e, і o. А за допомогою ̹ та ͗ — одночасно i і u. Чому так? Важко сказати, насправді; є свідчення, що в першому тисячолітті до нашої ери в Харассухумі були в ході два діалекти, і e в одному відповідало саме a в іншому (і навпаки). Можливо, це пов'язано з цим; можливо, вирішили просто не морочитися. І ще один символ з'явився трохи пізніше: крапкою біля значка з голосною стали позначати його назалізацію (вимова в ніс).

Коротше кажучи, ця еволюціонувала писемність у результаті нагадує не щось суворе і солідне, а скоріше щось тивійське. Що вдієш, втім.

І насамкінець фраза. Не зовсім сучасна, родом із 5 століття нашої ери, проте. Романицею виглядає так: qeyadqāñrum arrex ğ-weẓgeñlāy xūrukāṣ, «Кажуть, що давним-давно в середині світу жив один народ». А харассухумською писемністю внизу:

Вийшло забагато, але, сподіваюся, не надто втомлює. Дякую за читання!