Блог

Поки у нас перекладається чергова частина вовколака та ходіння в країну турецьку, тримайте пост про… зачіски!

Коли ми уявляємо собі якихось древніх людей або дивимося на їхні зображення, то перше, на що звертаємо увагу одяг та зачіски. І якщо про першу можна розповідати дуже багато і писати цілі енциклопедії на окремо взяту націю та окремо взятий історичний період, то з іншими дещо складніше. Причини, в цілому, зрозумілі: фотографію винайшли порівняно недавно, волосся на копалинах зазвичай не буває ... ну ви самі розумієте. Тому буває так, що художники малюють, що їм на думку піде, зображення йде в народ, образ змальовується в народній свідомості — і привіт. Виходить помилковий стереотип, який вибити з голови вже навряд чи можливо.

Ось візьмемо, наприклад, князя Володимира. Напевно, багатьом відразу ж спадає на думку щось на зразок прикладеного зображення: довгі вуса, сережки і якась дивна штука на голові. Але чи це так було насправді? Давайте заліземо глибше в історію!

У Лева Діакона читаємо: τὴν δὲ κεφαλὴν πάνυ ἐψίλωτο· παρὰ δὲ θάτερον μέρος αὐτῆς βόστρυχος…, що у перекладі виглядає як:

«його голова була голена налисо; частина його волосся спадала на одну [або: на дві] бік голови…»

Проблема тут у слові θάτερον, яке може означати як «на один бік», так і «на обидві сторони». Історично склалося так (напевно ще й під впливом козацьких зачісок), що Володимира зображують з ось таким чубом, що спадає на один бік. Але знов-таки, чи це достовірно?

Відвернемось безпосередньо від нього і поговоримо про речанських князів загалом. Навряд чи ви здивуєтеся, якщо я скажу, що вони мали дуже тісні зв'язки з норманнами — і цілком природно, що вони могли запозичити у них частину їхніх культурних традицій. Щоб трохи прояснити ситуацію, давайте подивимося на інший текст про норманів, вже давньоанглійський.

…tysliað ēow on Ryġisc, ābleredum hneccan та āblendum ēagum.

«…одягаєте себе як ругінці, з голеною шиєю та закритими [букв. засліпленими] очима».

Тобто, бачимо у норманів те саме, що й у Володимира: голену шию. Але що щодо закритих очей? Навряд чи таким чубом, як прийнято зображати, можна було б нормально заплющити очі, а тому вірогіднішим здається те припущення, що еллінське θάτερον тут означає якраз «на обидві сторони», і зачіска (як норманів, так і Володимира) виглядала так: голена шия і задня частина голови, а передня - з волоссям, яке падає вперед, заплющуючи очі, і на обидва боки голови. Тобто приблизно як на зображенні нижче. Хіба що, можливо, дещо довше.

Висновок: історія буває захоплюючою, але від цього не менш складною.

П'ятничний піст подумати (але не дуже старанно).

Факт 1. Науці цілком відомо, як люди потрапили в Азнату - мігрувавши з Атії по Меллерову перешийку (і не один раз, а кілька), коли рівень моря опускався достатньо, щоб відкрити якусь сушу. Відбувалося це так давно, що зараз, досліджуючи спорідненість корінних азнатських та атіатських народностей, можемо орієнтуватися лише на генетику — навіть мови розійшлися так давно, що на сьогоднішній день маємо лише пару не дуже визнаних теорій, які стверджують спорідненість деяких мовних груп звідти та звідти.

Факт 2. Наука виділяє три підвиди (або виду, або раси - як вам завгодно) джеартів: леоїди (це Зеар), каноїди (це я) та лінкоїди (таких у нас немає). В Орові та Атії найбільше поширені леоїди, в Азнаті - каноїди, в інших частинах світу по-різному, але співвідношення їх поширеності по всьому світу в цілому таке: леоїди: лінкоїди: каноїди = 4:3:1.

Далі, знов-таки очевидно, що в Азнату вони пройшли все тим же перешийком, освоїлися там і почали воювати з людьми. Але далі все дещо складніше.

Леоїди та каноїди (як підвиди) розійшлися вже досить давно; це зрозуміло і недосвідченому читачеві: достатньо лише подивитися на вовка і на лева, і порівняти їхній зовнішній вигляд. Генетично це теж підтверджується, але є одна заковика - мови оровейських леоїдів (які мешкають в Ер'яхшарі) та одного племені азнатських каноїдів (до якого належали мої предки) - споріднені! На перший погляд це не дуже помітно, і досі є сумніви, але докази незаперечні, правда.

Наприклад, моє прізвище, Ašaţ'ōḑḑy'ah (читається приблизно «ашаѳоддиа» і означає «сонце, найчорніше зі зірок»), якщо її «перекласти» на джеартою, виглядатиме як āşār tōţeḑē xalşem(an) (Ашар Тоеде халшем (ан)). Якщо постаратися, деяку подібність можна знайти. А річ у тому, що досі не дуже зрозуміло, як співвіднести лінгвістичні та генетичні дані. Гіпотез багато, але…

Ну і насамкінець я вирішив докласти вам прикладу черепа леоїда, лінкоїда і каноїда. Вибачте за зображення з утермарками, але це правда буквально найкраще, що знайшов.

• 

• 

• 

Як завжди, починаю піст здалеку.

Гліннарські альви традиційно мали (і зараз теж) популярні прикраси, які називаються fáchráda, що у перекладі з глиннарья означає «словесне кільце». Виглядають вони так: кільце, вздовж якого виписане слово, що йде по колу — але хитрість у тому, що напис цей замкнутий, і завдяки цьому слово можна прочитати двома різними способами.

Не дуже зрозуміло, так? Пояснюю. Візьмемо, наприклад, найпопулярніший і найвідоміший варіант: кільце з виписаним на ньому словом fae dh a ll.

faedhall у перекладі з лаехської (мертвої нині альвської мови, спорідненого глинар'я) означає «вогонь, полум'я»; конкретніше — вогонь як одухотворену сутність, але вдаватимемося в конотації занадто сильно. А ще – якщо правильно повернути кільце – це ж слово можна прочитати як allfaedh, Що означає «таємний, прихований». І виходить, що одне слово, написане на кільці, можна прочитати по-різному, і обидва ці сенси складаються у цілком виразне словосполучення — «таємне полум'я». Гарно? Принаймні достатньо.

Ну і, відповідно, знахідка. Рівне таке кільце, як я і описую, з цим самим словом: faedhall (allfaedh), Виготовлене зі срібла. Фотографувати я його не фотографую, зате покажу своє, яке виглядає дуже схоже. Так, люблю словесні ігри, що вже вдієш.

• 

• 

Невелика історична кумедність.

Думаю, що більшість вас і так знає, що таке фуарк (футарк). Якщо ні, то коротенько: рунічна писемність древніх германців, зокрема — північних їх племен (Лавінавія і околиці). Перші написи зафіксовані в третьому столітті до нашої ери, потім вона еволюціонувала і змінювалася доти, доки зовсім не вимерла в 12-13 столітті, поступившись романиці. Сумно, але закономірно.

Тим не менш, з початком друкарства в Снеландії (16 століття нашої ери) раптово виник рух реставрації футарка. Воно злетіло дуже швидко; для передачі букв снеландського алфавіту був використаний весь класичний старший фуґарк із деякими нюансами:

• ᛇ використовувалося для æ;
• ᚣ (давньоанглійська руна) - для y;
• ᚬ (пізній варіант руни ᚨ) - для ö;
• ᛄ (варіант руни ᛃ) - для ð;

Важливо ще те, що зображення рун були адаптовані з метою більше нагадувати щось… романоподібне, скажімо так. І за наступне століття було надруковано чимало книг, а потім ініціатива згасла і все повернулося на свої кола.

Але накреслення залишилися, і один із їхніх варіантів я вам зараз і покажу. Це Загальна декларація прав особистості, саме її початок снеландською.

ᛊᛖᚱᚺᚹᛖᚱ ᛗᚨᚾᚾᛖᛊᚲᛃᚨ ᛖᚱ ᛒᛟᚱᛁᚾ ᚠᚱᛃᚨᛚᛊ ᛟ ᚢᛗ ᚨᛄ ᚹᛁᚱᛄᛁᛜᚷᚢ ᛟᚷ ᚱᛖᛏᛏᛁᚾᛞᚢᛗ. ᛗᚨᚾᚾᚱᛖᛏᛏᛁᚾᛞᚨᚣᚠᛁᚱᛚᚣᛊᛁᛜᚷ ᛊᚨᛗᛖᛁᚾᚢᛞᚢᚾᚦ ᚲᚹᛖᛄᚢᚱ ᚨ ᚢᛗ ᛗᚨᚾᚾᚱᛖᛏᛏᛁᚾᛞᛁ ᛊᛖᛗ ᚨᛚᛚᛁᚱ ᛖ᛾ ᛏᛁᛚᚲᚨᛚᛚ ᚨᚾ ᛏᛁᛚᛚᛁᛏᛊ ᛏᛁᛚ ᚲᚣᚾᚦᚨᛏᛏᚨᚱ, …

Sérhver manneskja er borin frjáls og jöfn öðrum að virðingu og réttindum. Mannréttindayfirlýsing Sameinuðu þjóðanna kveður á um mannréttindi sem allir eiga jafnt tilkall til an tillits til kynþáttar, …

Колись давно я вже показував тут невеликий уривок із дорожніх записок деяких хлопців. Нарешті дійшли руки його нормально перевести і зачесати! Деякі з вас вже бачили цю штуку, але якщо вдруге подивіться, теж нічого.

Величезній кількості діалектизмів не дивуйтеся, це необхідна стилізація. Оригінал виглядає приблизно так само.

Читати його можна тут.

Сьогодні ми підготували вам кілька самих… нехай, милих — давніх писемних пам'яток. Говорячи «стародавні», я маю на увазі справді найстаріші штуки, які тільки бувають, на кшталт лавинавських рунічних написів на камінні, речанських берестяних грамот та інших подібних речей.

Поїхали?

1. Рунічний напис на зруйнованому обеліску під Трондхеймом (Ругінія), 2 століття до н.

ᛖᚲ ᚷᛟᛞᚨᚷᚨᛊᛏᛁᛉ ᛊᚨᛏᛁᛞᛟ ᛊᛏᚨᛁᚾᚨ
ᚨᚢᚲ ᚦᚢ ᛖᚱᛁᛚᚨᛉ ᛖᛏ ᛊᚲᛁᛏᛁ

ek Godagastiz staido staina
auk þu Erilaz et skiti

«Я, Годагаст (=Добрий Гість), поставив камінь
А ти, Еріле (=Чоловік; Ярл), їж лайно»

Можливо, причина руйнування обеліска якось побічно ставиться до цього напису. У будь-якому разі, він упав явно не сам.

2. Філософська проза з Межиріччя. «Діалог хазяїна та раба» на самсійському, близько 1 тисячоліття до нашої ери. Весь він досить довгий, тому я прикладу лише невеликий його уривок.

[arad mi-tan-gur-an-ni] an-nu-u be-lí an-[nu-u]
[Ši-šìr-ma di-kan-ni-ma GIŠnarkab]ta ṣi-in-dam ana ēkalli lu-un-š[ur]
…

- Раб, погоджуйся зі мною!
— Так, пане мій, так!
— Швидше підгони колісницю, її запряги,
Палац я хочу поїхати!
— Їдь, пане мій, їдь! Буде тобі
удача! Царю, тебе побачивши, милістю осипле!
— Ні, рабе, до палацу не хочу я їхати!
— Не їзди, пане мій, не їзди! Царю, тебе побачивши,
у далекий похід відправить, змусить іти невідомою
дорогий, змусить тебе страждати щодня та щоноч!

І так далі всього десять таких уривків.

3. Синкретична штуковина під назвою "Кодзіки". Яшутія, 712 рік нашої ери. Наведу теж уривок, але дещо довший.

«Тоді бог Хая-Суса-но-о-но мікото Великої Священної Богині Аматерасу оо-мі-ками сказав: «Мої наміри чисті та світлі. Тому народжених мною дітей — ніжних жінок я одержав. Так що, само собою, я переміг», - так сказавши, в буйстві від [своєї] перемоги, межі на оброблених полях Священної Богині Аматерасу оо-мі-камі зніс, [зрошувальні] канали засинав.

А ще — у покоях, де скуштують першу їжу, випорожнився та розкидав випорожнення.

І ось, хоч [він] так зробив, Велика Священна Богиня Аматерасу оо-мі-камі, [його] не дорікнувши, сказала: «На випорожнення схоже, але це братик мій — бог, мабуть, наблизивши п'яну, так зробив. А те, що межі зніс, канали засинав, — це, мабуть, мій братик — бог, землю пожалівши, так зробив», — так виправдала [його], але все ж його погані діяння не припинялися, а стали ще потворнішими. У той час, коли Велика Священна Богиня Аматерасу оо-мі-камі, перебуваючи у священному ткацькому спокої, ткала одяг, що належить богам, [бог Суса-но-о] дах тих ткацьких покоїв проломив і небесного рябого коня, з хвоста ободрав усередину кинув.

Тут небесні ткалі, побачивши це, злякалися, вкололи себе човниками в таємні місця і померли».

Я міг би продовжувати і далі, насправді, але вже й так виходить досить довго, тому зав'язуватиму. Можливо, колись буде ще й продовження.

А тепер новини не в мене, а в мого друга Зеара (який все ще сидить тут з нами, тому що в нього дистанція і ніхто його не виганяє з нашого дому). Але про все по порядку.

Я вже згадував, що ерьяхшарские джеарти колись мали традицію наносити на свою шерсть візерунки незмивною фарбою, які служили таким собі паспортом: вони позначали і рід занять, і якісь важливі подвиги, і чого тільки не. На жаль, після завоювання Ер'яхшара бінізами ця традиція почала потихеньку згасати, поки зовсім не зникла.

Потім, коли близько століття тому джеарти отримали автономію у складі Бінізії, почало потихеньку підніматися національне відродження, доки досягло сьогоднішніх масштабів; у всіх ЗМІ зараз тільки й чути, що про пікети, хвилювання, демонстрації та інші речі. І цілком природно, що давно забуті традиції почали відроджуватись!

Так що Зеар, захопившись революційним духом, теж зробив собі перший малюнок буквально вчора. Ось і він на фотографії!

(Не звертайте уваги на його суворий вираз обличчя, насправді він дуже приємний хлопець)

Ось ми й прийшли до того, заради чого вчора затівався весь цей похмурий віршований рух. Говорячи про бетські традиції, я недаремно згадав, що вони відстежуються до шостого століття нашої ери, а то й раніше — ось, тримайте штуковину.

Чотиривіршя, написана у формі, яка в сучасному ботійському називається englyn unodl union, тобто «прямий енглін, що однорифмується». З єдиною відмінністю: написаний він у четвертому столітті нашої ери.

Форму влаштовано так: у першому рядку 10 складів, після п'ятого з них — цезура. У решті — по сім, причому останній склад останніх трьох рядків і сьомий, восьмий чи дев'ятий склад першого рядка римуються.

Далі, кожен із рядків використовує так званий кінханед — певний прийом, який полягає у побудові вірша на основі алітерацій та внутрішніх рим. Кодифікація різних методів організації алітерацій виникла вже у середньовіччі, а й тут вона простежується дуже добре. Сам вірш унизу:

Te-welenn, carenn, carwọ annverthọ
Aberthon ti, ammarwọ
Berọn, arbruyọn rowọn,
Blọdowon blėidhion llọnọn.

Переклад:
Тебе бачив, хотів, прекрасна лань,
Жертву тобі, безсмертна,
Я б приніс; тоді купив би простір,
Повний вовчих квітів.

І швидко розберемо по рядках.

1. Te-welenn || carenn || carwọ annverthọ
   Це так званий cynghanedd groes - римуються склади перед першою цезурою та другою, а також послідовність приголосних між першою та другою цезурами (cr) повторюється після другої.
2. Aberthon || ti, ammarwọ
   Послідовність приголосних (br-th) перед цезурою приблизно повторює послідовність у попередньому рядку (vr-th).
3. Berọn, ar||bruyọn rowọn,
   Cynghanedd sain: послідовність приголосних до цезури (brnr) повторюється і після неї, причому склад перед цезурою (ar) повинен містити голосну, відмінну від останнього ударного складу (ro в rowọn) - це також виконується.
4. Blọdowon || blėidhion llọnọn.
   Це або cynghanedd lusg — коли римується останній склад перед цезурою та останній ударний (on і llọ[n]), або щось таке, що не увійшло до сучасної кодифікації, оскільки бачимо і алітерацію з повторенням: bldn — bl-dh-n-(ll-n) .

Ну і насамкінець, скрізь рима (нестрога) на -ọ(n): carwọ, ammarwọ, rowọn, llọnọn.

Зі почерку зрозуміти складно, але є велика підозра, що це наш старий знайомий вовколак, не в останню чергу — через «вовчі квіти».