Ħererbiştañ. Стоянка

Пісня про дивне кохання.
Ħererbiştañ. Стоянка»

І ми вирушили в дорогу.

Ви йшли за нами,
І так дивно:
Втомлені, змучені,
Але дивилися на всі боки

І ловили краплі дощу.

А один, чия грива була
Так космата, руда і розпатлана,
Все гладив руками листя.
І її шорстка зелень,
Вкрита гладкими краплями,

Ніжно згиналася у відповідь.

Всю ніч би ми йшли, а там —
І долю немалої дня,
Але ось один спіткнувся.

А потім – і другий.

А третій - мало не впав,
Посковзнувшись на гладкому корені.

• • • •

Стоянка серед ночі під червоним місяцем;
Палаючий вогнище і дим, що клубиться;
Запах свіжого м'яса.
Ми вас пригостили, а ви нам у відповідь

(Хоч було видно -
мало що у вас залишалося)

Запропонували частку
Великого білого кола.

«Gnsтs, — сказав один світлогривий.
- Τυρός».
«Сир», - повторив русогрівий.

Еллінське слово
Нам було знайоме,
Але цей якийсь інший.

Чи не жовтий і твердий,
А білий та м'який.
Чи повітряний,
Чи то зернистий,
І солі побільше лише трохи.

Його було небагато,
Але вистачило на всіх.

«Ἆρ' ἄρτον ἔχετε? — спитав мій товариш,
Раптом їм усміхнувшись,
- А хліб у вас є?

Вони закивали,
Полізли до мішків.

Але дощ був сильний,
А тканина — така тонка…

І все, що вдалося нам побачити,
Біле місиво,
Сіре місиво,
Чорне місиво,
І їх пригнічені особи.

А мені раптом стало так добре
І дивно смішно, начебто
Ця жахлива злива
Разом із хлібом розмив

Все, до одного всі межі.
Все, що нас поділяло.

Тоді засміявся один мій товариш,
Слідом за ним — другий, а там уже і третій,
І я не приховую;
А люди

Спершу здивовано моргали,
А потім і на їхніх обличчях засвітилися посмішки.
Чи то боязкі, чи збентежені, але чисті,
Як обмита вологою кора дерев.

Стоянка серед ночі під червоним місяцем
І міцний, глибокий сон,

Який сплели зірки

Своєю сумно-гострою,
Нескінченною, неземною красою.